Поиск
В Окопе|Клан "Золотая медаль"

В Окопе|Клан "Золотая медаль"

Подписчики: 60 подписчиков
ID: 41165669

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

zolotaya_medal

БЕЛЫНКОВИЧИ - мы самые- самые))). Группа для тех, кто каким-либо образом связан с Белынковичами. Для тех, кто здесь живет, у кого есть здесь друзья или просто знает, что существует такое замечательное место..))) Добавляйтесь))
Вёска вядома ўжо у 1594 г.як сяло ў Мсцiслаўскiм ваяводстве ВКЛ. У 1719 г цэнтр аднайменнага маёнтка, уладанне крычаўскага бургамiстра Якава Бочкi. Каля 1750 г была пабудавана драўляная праваслаўная Пакроўская царква. Мелiся 2 млыны, 2 карчмы. У 1784 г Бялынкавичы ўпамiнаюцца як мястэчка. На 1880 г мястэчка- цэнтр воласцi. У 1886 г мястэчка, былое прыватнае ўладанне пры р.Бесядзь. тут размяшчалася валасное праўленне, народнае вучылiча, яўрэйскi малiтоуны дом, драўляная праваслаўная Пакроуская царква. Штогод 15 жнiуня праводзiўся кiрмаш. У канцы 19 ст. пабудавана каменная праваслаўная Свята-Успенская царква. Дзейнiчаў гарбарны завод. На пачатку 20 ст. мястэчка – цэнтр сельскагаспадарчага таварыства. У 1901 г пачаў працаваць вiнакурны завод. У 1909 г. мястэчка на гандлевым тракце. Побач размяшчаўся фальварак, апошнiм уладальникам якога быў дваранiн Андрэй Бараноўскi. Працавала земская школа, вiнная лаўка. Пасля Кастрычнiцкай рэвалюцыi на базе дарэвалюцыйнай школы у 1918 г. працавала школа 1-й ступенi. Быў створаны калгас «Бялынкавiчы». З 17.7.1924г. да 4.8.1927г. – цэнтр Бялынкавiцкага раена. З 20.8.1927 – цэнтр сельсавета. У 1926г. працавалi вiнзавод, шавецкая майстэрня, льнозавод, вятрак, бальнiца. У 1928г. пры школе быу адкрыты iнтэрнат. У 1956г. на брацкай магiле савецкiх вoiнаў, якiя загiнулi ў Айчынную вайну, у цэнтры вескi пастаўленны помнiк- скульптура вoiна. У цэнтры вескi размешчаны археалагiчна помнiк – курганы могiльнiк.

БЕЛЫНКОВИЧИ - мы самые- самые)))

Фотограф Yuliana Savchenko. Здравствуйте дорогие друзья)
Глаз художника часто останавливается на том, в чём обыкновенные люди не видят ничего примечательного; случайное солнечное пятно, или тень, пересекающая дорогу, старый дуб, или покрытый мхом камень способны пробудить целую цепь мыслей, чувств и образных представлений.
В фотографии, как в живописи и скульптуре, вы можете передать хорошо только то, что вы хорошо понимаете. Искусство не зависит исключительно от технического мастерства.
Мне всегда нравилось участвовать в творческих проектах, пробовать себя в разных образах, но просматривая свои снимки я задумалась о том, как еще можно было снять данную фотографию, какие эффекты добавить и с какого ракурса снять. Поэтому я решилась попробовать самостоятельно себя в роли фотографа. И вы знаете, меня это очень увлекло. Я получаю истинное удовольствие от снимком и их обработки. Ведь это истинное творчество. Здесь нельзя сказать что : Это фотография хорошая, а эта плохая..Ведь я так вижу.
Буду очень рада видеть в моей группе друзей и новых людей. Добавляйтесь, и если вдруг у вас есть какие - то интересные задумки, пишите мне. Я с удовольствием вместе с Вами притворю вашу идею в жизнь))

Фотограф Yuliana Savchenko

с. Демня.... Де́мня(до 1989 — Димівка[1]) — село в Україні, Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 осіб. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.
ДЕМНЯ
Старовинне село розташоване над річкою Зуброю. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демні на Зубрі або Волі ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо.
Назва «Демня» проходить від того, що село було постійно задимлене від димарок — залізоплавильних печей.
З історичних джерел відомо, що після ворожої навали 1515 р. місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан—20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, а саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
«Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М.Й.Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809 — 1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер складав 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в аренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис, в 1763 р.— за 15 тис, 1778 р. — за 15124 злотих і т.д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць.
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найбільш відомими майстрами рубежу XIX—XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952 р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села.
27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі.
28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули.
За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.

с. Демня...

ПідКамінь - рулить)). ПІДКАМІНЬ!)
ВСІ ХТО ТУТ БУВ!!-ЦЕ ГОЛОВНЕ-ДОБАВЛЯЙТЕСЬ)
ПЛЮС(це вже як додаток):
__вважає,що це було кльово,хотіли б ще раз туди поїхати.
Підкамінь
Читайте статтю Історія Підкаменя!
Поселення (2,5 тис. жителів) у Бродiвському районі Львівської області, в 17 км на північ від Залізців. Від Почаївської лаври – теж близько 15 км.
Назва Підкамінь має свою природню основу – поселення дійсно розміщене під так званим Чортовим каменем, що височить поруч з монастирською горою з найдавніших часів. Важко описати враження від Підкаменя – це дійсно потрібно просто бачити: надзвичайно мальовнича природа, дзвіницю монастиря видно вже за багато кілометрів до самого населеного пункту, вкриті лісами пагорби – і цей дивовижний, магнетичний камінь, оточений козацькими хрестами та могилами. Місце просто енергетичне, містичне.
Існують легенди, що невідомий богатир приніс з гір скелю та поставив її на місці, де буде заснована фортеця для захисту від ворожих набігів. За іншими переказами, цей камінь пов‘язаний з іменем Олекси Довбуша (чесно кажучи, важко знайти на західно-українських теренах цікавий камінь, з Довбушем не пов‘язаний). Недалеко від каменю є майже не досліджені печери, теж в легендах пов‘язані з опришками та козаками. Реально ж поселення з‘явилось тут в зв‘язку з заснованим в 13 столітті домініканським монастирем. Існує версія, що його заклали ченці, яких вигнали з Києва монголи в 1234 році. Та перша задокументована згадка про монастир відноситься до 1464 р. Пізніше він був спаленим татарами в 1519 р. та відбудовувався вже в 17-18 ст. Монастир мав багату бібліотеку і архів, які повністю згоріли під час Першої світової війни. На основі цього архіву історик Садок Баронч, вірменин за походженням, написав цілу низку історичних праць. Баронч народився в Станіславі в 1814 р., а поховано його в Підкамені в 1892 р. Тут він, залишивши незадовго до закінчення Львівський університет, став ченцем-домініканцем та провів більшу частину життя. Серед його праць є й записи старовинних українських народних пісень та казок.
Вознесенський костел було збудовано на монастирський території в 1612-1695 рр. Інші пам‘ятки архітектури комплексу – це келії 17-18 ст., оборонні стіни з воротами та баштами 18 ст. та окремо зведена дзвіниця з трьома високими напівкруглими арками. До речі, оборонна - зверхує ряд бійниць. Все це оточене фортечними мурами з круглими баштами. Відомо, що в одній з них перебував в ув‘язненні легендарний козачий полковник Семен Палій. Зараз в них ув'язнені хіба кажани, яких вечорами над горою літає безліч. Якщо в ясну погоду піднятися на дзвіницю – кажуть, буде добре видно Почаївську лавру. Не знаю, не піднімалась – там все зараз замуроване, але з Почаївської лаври дзвіницю Підкам‘янського монастиря таки бачила:).
В центрі подвір‘я височить коринфська колона на багатоступеневому постаменті з мідною та позолоченою фігурою богоматері. Ця позолота – і статуї, і хреста на дзвіниці – поруч з облізлими, зруйнованими часом стінами (до речі, дивлячись на дзвіницю, важко не здивуватись: адже всі скульптури на ній лишились майже неушкодженими – лише одному з святих не вистачає голови - а в той же час, сам фасад, здається, постраждав від якогось обстрілу – на ньому багато слідів влучень куль) - творить дивний коктейль вражень.
Відомо, що в монастирі 1727 р. мала місце коронація Богоматері, для чого інтер‘єр костелу було прикрашено розписами та різьбою. Крім цього, для створення парадної атмосфери, було використано військові прапори та 56 гармат. Під час святкування було проголошено 20 філософських та теологічних промов, 4169 мес відслужено, згоріло 28 000 лампад та свічок. Оце

ПідКамінь - рулить))

СКУЛЬПТУРНАЯ МАСТЕРСКАЯ В СЕВАСТОПОЛЕ. Скульптурная мастерская в Севастополе. Изготовление памятников и скульптуры из мрамора в Крыму и Севастополе.
Изделия из камня.
#памятник #скульптура #памятниксангелом #заказатьпамятник #изготовлениепамятников #вкрыму #всевастополе #памятникизмрамора #памятникизгранита #крым #севастополь
#балаклава
#мрамор
#камень
#мемориальныекомплексы

СКУЛЬПТУРНАЯ МАСТЕРСКАЯ В СЕВАСТОПОЛЕ