Поиск
Всё для дома,сада,огорода.

Всё для дома,сада,огорода.

Подписчики: 26 подписчиков
ID: 140388396

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

seed67

Буша Forever. Буша колись був містом, а зараз це село в Ямпільському районі Вінницької області. Тут розташовано історико-культурний заповідник «Буша».
В епоху козацьких війн Буша був прикордонним містом Брацлавського полку. Трагедія, яку описав Михайло Старицький в «Обороні Буші» відбулася в 1654 році. Тоді замок взяли в облогу польські війська. Нечисленні захисники були знищені і вдова вбитого козацького сотника Завісного - Мар'яна підпалила пороховий погріб, підірвавши себе і жменьку захисників фортеці, що залишилися. Разом з собою вибух забрав і чимало солдатів противника. Після цих подій місто перестало існувати. Село з тією ж назвою виникло тільки через кілька десятків років.
Знищений замок був закладений в 16-му столітті під час володіння цими місцями Яна Замойського (канцлер і великий гетьман польської корони). Замок був розташований на мисі, де зливаються річки Мурафа і Буша, мав форму витягнутого трикутника, був добре укріплений, мав шість веж, порохові погреби, підземні ходи. Зараз від замку залишилася лише одна вежа, перебудована під дзвіницю.
На території заповідника знаходиться кладовище XVIII-XIX століть. Тут можна побачити кам'яні хрести з пісковику - пам'ятки мистецтва місцевих майстрів.
Парк історичної скульптури заповідника - це більше сотні робіт з каменю, створених скульпторами, які приїжджають в Бушу на традиційний пленер Подільський оберіг.
Безліч загадок таїть у собі унікальний Бушанський скельний рельєф, на якому вирубано зображення дерева, півня, людини з чашею, оленя. Рельєф, з моменту відкриття професором В. Антоновичем в 1883 році, і сьогодні викликає суперечки щодо часу створення і культури, до якого він належить.
В історико-культурному заповіднику є музеї археології, етнографії та оборони Буші.
Поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький яр», в якому протікає струмок. В урочищі безліч скель химерної форми.

Буша Forever

с. Демня.... Де́мня(до 1989 — Димівка[1]) — село в Україні, Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 осіб. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.
ДЕМНЯ
Старовинне село розташоване над річкою Зуброю. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демні на Зубрі або Волі ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо.
Назва «Демня» проходить від того, що село було постійно задимлене від димарок — залізоплавильних печей.
З історичних джерел відомо, що після ворожої навали 1515 р. місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан—20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, а саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
«Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М.Й.Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809 — 1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер складав 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в аренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис, в 1763 р.— за 15 тис, 1778 р. — за 15124 злотих і т.д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць.
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найбільш відомими майстрами рубежу XIX—XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952 р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села.
27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі.
28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули.
За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.

с. Демня...

Dota 2 | Meepo. Есть загадочное место, Ущелье теней, но от него остались только руины. Не каждый сможет выжить в этом месте. Раньше здесь стоял красивый дворец, и его жители проводили свои темные ритуалы. Если кто переживал церемонию, они разбивали кристалл и расщепляли душу страдальца по получившимся кусочкам. Зато искусство у них было на высоте! Скульптуры, все дела. Что же сейчас, то от этого места осталась только история. Руины, в которых может выжить тот, кто приспособлен для этого. Meepo, он же геомант, как раз там и поселился. Называя себя крысой, но с кроличьими ушами, он идеально приспособился для этих мест.
Чтобы жить, нужно есть, а чтобы есть, нужно сперва поймать добычу. Бывает, что даже поймать ужин в руинах Ущелья теней — задача не из легких. На решение этой проблемы Meepo потратил целую неделю. Смастерив из вьючной пеньковой веревки хорошую и крепкую сеть, он без проблем стал добывать себе пропитание.
Однажды Meepo нашел здоровенный кристалл Ущелья теней, он подошел ближе и тот засиял. Свет был таким сильным, что Meepo закрыл глаза, а когда открыл их, перед ним стоял точно такой же Meepo. Сначала он испугался, но вскоре понял что к чему, и стал ловко пользоваться своей новой способностью.
Бывало завалит его в какой-нибудь пещере, либо нападет страшный зверь с которым не сладить, он доставал маленький кристальчик Ущелья теней и разбивал его, чтобы мгновенно выпутаться из этой передряги, перемещаясь к своему клону. Но Meepo был еще и хорошим торговцем. Ущелье теней является отличным местом, где хранятся редкие артефакты, либо кристаллы, за которые в городе он может выручить очень хорошую сумму и жить долгое время ни в чем не нуждаясь. Так бы и продолжалось, но прошел слух, что есть место на Земле, где есть огромный Камень. Он настолько силен и ценен, что не хватит и вечности, чтобы потратить все деньги, вырученные за его продажу. Поэтому Meepo теперь сражается в великой битве, ведь по его мнению, он лучше всех знает, что можно получить за этот камень.

Силикон для форм,полиуретан,пищевой силикон. Силикон для формовки.
полиуретанов, полиэфирных смол, штукатурки, воска, парафина, гипса, бетона, жидких
пластиков, мыла. Для производства сувенирной продукции скульптур,искусственного
каменя, кексов,статуэток и прочих поделок.
yanfang1989400@mail.ru

Силикон для форм,полиуретан,пищевой силикон

БЕЛЫНКОВИЧИ - мы самые- самые))). Группа для тех, кто каким-либо образом связан с Белынковичами. Для тех, кто здесь живет, у кого есть здесь друзья или просто знает, что существует такое замечательное место..))) Добавляйтесь))
Вёска вядома ўжо у 1594 г.як сяло ў Мсцiслаўскiм ваяводстве ВКЛ. У 1719 г цэнтр аднайменнага маёнтка, уладанне крычаўскага бургамiстра Якава Бочкi. Каля 1750 г была пабудавана драўляная праваслаўная Пакроўская царква. Мелiся 2 млыны, 2 карчмы. У 1784 г Бялынкавичы ўпамiнаюцца як мястэчка. На 1880 г мястэчка- цэнтр воласцi. У 1886 г мястэчка, былое прыватнае ўладанне пры р.Бесядзь. тут размяшчалася валасное праўленне, народнае вучылiча, яўрэйскi малiтоуны дом, драўляная праваслаўная Пакроуская царква. Штогод 15 жнiуня праводзiўся кiрмаш. У канцы 19 ст. пабудавана каменная праваслаўная Свята-Успенская царква. Дзейнiчаў гарбарны завод. На пачатку 20 ст. мястэчка – цэнтр сельскагаспадарчага таварыства. У 1901 г пачаў працаваць вiнакурны завод. У 1909 г. мястэчка на гандлевым тракце. Побач размяшчаўся фальварак, апошнiм уладальникам якога быў дваранiн Андрэй Бараноўскi. Працавала земская школа, вiнная лаўка. Пасля Кастрычнiцкай рэвалюцыi на базе дарэвалюцыйнай школы у 1918 г. працавала школа 1-й ступенi. Быў створаны калгас «Бялынкавiчы». З 17.7.1924г. да 4.8.1927г. – цэнтр Бялынкавiцкага раена. З 20.8.1927 – цэнтр сельсавета. У 1926г. працавалi вiнзавод, шавецкая майстэрня, льнозавод, вятрак, бальнiца. У 1928г. пры школе быу адкрыты iнтэрнат. У 1956г. на брацкай магiле савецкiх вoiнаў, якiя загiнулi ў Айчынную вайну, у цэнтры вескi пастаўленны помнiк- скульптура вoiна. У цэнтры вескi размешчаны археалагiчна помнiк – курганы могiльнiк.

БЕЛЫНКОВИЧИ - мы самые- самые)))