XENVARO
Поиск
SR / фотограф Одесса
SR / фотограф Одесса
Подписчики:
10 подписчиков
ID:
134240504
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
club134240504
Описание
Начинающий фотограф для наработки портфолио и улучшения качества работы ищет модель, пару для фото-прогулки за символическую плату
MACGUGO | Интерьерные аксессуары ручной работы
Фрезерный станок с ЧПУ "STANcom"
СКУЛЬПТУРНАЯ МАСТЕРСКАЯ В СЕВАСТОПОЛЕ
СТРОИТЕЛЬНАЯ КОМПАНИЯ «УРОВЕНЬ» I ИЖЕВСК
с. Демня...
![с. Демня.... Де́мня(до 1989 — Димівка[1]) — село в Україні, Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 осіб. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.
ДЕМНЯ
Старовинне село розташоване над річкою Зуброю. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демні на Зубрі або Волі ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо.
Назва «Демня» проходить від того, що село було постійно задимлене від димарок — залізоплавильних печей.
З історичних джерел відомо, що після ворожої навали 1515 р. місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан—20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, а саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
«Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М.Й.Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809 — 1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер складав 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в аренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис, в 1763 р.— за 15 тис, 1778 р. — за 15124 злотих і т.д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць.
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найбільш відомими майстрами рубежу XIX—XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952 р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села.
27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі.
28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули.
За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.](https://sun1-93.userapi.com/s/v1/if1/tUbjpmWcyUumB_NpvXTyzcB3-PeZ3BOHBVQfOcmL70EPwj-K2LqIveJlKk-jJFUNmwSpaQ.jpg?quality=96&crop=0,66,200,200&as=32x32,48x48,72x72,108x108,160x160&ava=1&cs=480x480 "с. Демня.... Де́мня(до 1989 — Димівка[1]) — село в Україні, Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 осіб. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.
ДЕМНЯ
Старовинне село розташоване над річкою Зуброю. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демні на Зубрі або Волі ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо.
Назва «Демня» проходить від того, що село було постійно задимлене від димарок — залізоплавильних печей.
З історичних джерел відомо, що після ворожої навали 1515 р. місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан—20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, а саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
«Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М.Й.Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809 — 1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер складав 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в аренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис, в 1763 р.— за 15 тис, 1778 р. — за 15124 злотих і т.д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць.
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найбільш відомими майстрами рубежу XIX—XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952 р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села.
27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі.
28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули.
За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.")